Український науковець, літературознавець, державний діяч, народний депутат України II та IV скликань, двічі займав пост віце-прем’єр-міністра України (1992-1994, 1999-2001), директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, доктор філологічних наук, професор, академік НАН України.
Народився 14 листопада 1946 року в селі Новосілки Демидівського району Рівненської області. У 1968 році закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. У 1982 році здобув ступінь доктора філологічних наук, а в 1990 році став професором. З 1992 року є академіком НАН України.
Кар’єра та громадська діяльність
Кар’єрний шлях Жулинського починався з педагогічної діяльності, а також роботи на різних виробництвах. Протягом 1960-1968 років працював вчителем, робітником на заводах та аспірантом Інституту літератури АН УРСР. Від 1971 року почав наукову діяльність у цьому ж Інституті, де займав різні посади: від молодшого наукового співробітника до заступника директора.
У 1992 році Жулинський став державним радником України з гуманітарних питань, а з жовтня 1992 по серпень 1994 року обіймав посаду віце-прем’єр-міністра України у урядах Леоніда Кучми, Єфима Звягильського та Віталія Масола.
У 1994-1998 роках обирався народним депутатом України II скликання, а в 1998-1999 роках знову очолював Інститут літератури НАН України. У 1999-2001 роках працював віце-прем’єр-міністром у правительстві Віктора Ющенка.
У 2002-2006 роках був народним депутатом IV скликання, спочатку у фракції «Наша Україна», а потім у фракції Партії промисловців і підприємців України. З 2006 року Жулинський став головою Національної ради з питань культури і духовності при президенті України.
У 2008 році його було призначено головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. У липні 2010 року Жулинський був звільнений від цієї посади указом президента Віктора Януковича.
Наукова та літературна діяльність
Николай Жулинський — автор численних наукових праць, серед яких книги «Пафос життєствердження» (1974), «Людина як міра часу» (1979), «Человек в литературе» (1983), «Із забуття — в безсмертя» (1991), «Вірю в силу духа» (1999) та інші. Він є автором понад 500 статей, рецензій і оглядів. Член Спілки письменників України з 1977 року.
Нагороди та регалії
За свою діяльність Жулинський неодноразово відзначався державними нагородами. Він нагороджений орденом «За заслуги» III та I ступенів, а також став лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка за книгу «Із забуття — в безсмертя» (1992). Крім того, він є лауреатом республіканської премії імені Білецкого в галузі літературно-художньої критики та премії Фонду Омеляна і Тетяни Антоновичів.
Особисте життя
Жулинський був одружений з Галиною Степанівною, яка до 2014 року очолювала кредитний союз «Турбота». Вона була звільнена через обвинувачення у розкраданні понад 25 мільйонів гривень і визнала свою провину. У 2013 році вона була засуджена до 5 років позбавлення волі. Дочка Жулинського — Олеся (1974 р.н.) — юрист.
Цей перероблений текст відображає більш структуровану та детальну інформацію про діяльність і досягнення Миколи Григорійовича Жулинського, підкреслюючи важливі етапи його життя та кар’єри.
Актуальна інформація на червень 2024 року