Олександр Олесь (справжнє ім’я Олександр Іванович Кандиба) народився 5 грудня 1878 року в місті Білопілля Сумської області в чумацько-селянській родині. Його дитинство минуло у селі Верхосулі, де родина мешкала у маєтку діда по матері. У 11 років Олександр пережив трагічну втрату – його батько загинув під час риболовлі на Волзі, що стало великим випробуванням для матері, яка одна виховувала трьох дітей.
З раннього дитинства Олександр проявляв великий інтерес до книг. У чотири роки він вже вмів читати, а його дядько Василь познайомив його з творчістю Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша та Марка Вовчка. Початкову освіту Олександр здобув у місцевій школі, а у 1893 році вступив до хліборобської школи в Деркачах, поблизу Харкова, де й почав писати свої перші вірші.
У 1897 році Олесь став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, однак через фінансові труднощі змушений був залишити навчання та працювати в херсонських степах. Проте, уже в 1903 році він вступив до Харківського ветеринарного інституту, а паралельно працював статистиком і на Дарницькій скотобійні. У 1905 році Олександр опублікував свої перші твори в альманасі «Багаття».
У 1907 році він одружився з Вірою Свадковською, і з того часу почав використовувати псевдонім «Олесь». У цей період він видав три збірки поезій. З 1909 року, після закінчення інституту, працював ветеринаром у Києві та активно співпрацював з літературними виданнями, такими як «Літературно-науковий вістник» та видавництво «Лан».
Поїздки по Україні, зокрема на Гуцульщину та в Італію, дали Олександрові нові натхнення для творчості. У 1917 році він видав нову збірку поезій, що відображала його надії на майбутнє України після революції.
Після жовтневого перевороту 1917 року Олесь, розчарований подіями в Росії, емігрував до Будапешта в 1919 році. Далі він оселився у Відні, а з 1924 року – у Празі, де активно працював на розвиток української культури та освіти, допомагаючи заснувати Український Вільний Університет.
У 1941 році Олесь, сподіваючись на відновлення незалежності України, поїхав до Києва, щоб допомогти у підпільній боротьбі з окупантами, але був арештований гестапо. 22 липня 1944 року він помер у Празі, а його син, Олег Ольжич, загинув під час допитів у гестапо. Олександр Олесь був похований на Ольшанському кладовищі в Празі, а у 2017 році його прах був перепохований в Києві.
Літературна творчість
Творчість Олександра Олеся охоплює два основних періоди: в Україні (1907–1918) та в еміграції (1919–1944). Його перша збірка «З журбою радість обнялась» вийшла у 1907 році, і була написана після поїздки до Криму. У наступні роки він видавав нові збірки, включаючи «Поезії» (1909), «Поезії» (1911) та інші. 1912 року Олесь написав драматичну поему «По дорозі в Казку», що стала зразком української символістської драми.
Олесь також писав для дітей, створюючи такі твори, як «Ялинка», «Поєдинок», «Рак-рибалка», а також казки та поеми. Одним з його найкращих творів є драматична поема «По дорозі в казку», в якій автор зобразив трагедію революційного поводиря та його юрби.
Під час еміграції Олесь активно писав і видавав поетичні збірки, зокрема «Чужиною» (1919), «Княжі часи» (1920), «Перезва» (1921). Його твори, такі як «Княжа Україна», виконані віршами та присвячені історії Київської Русі, набули значного популярності серед українських читачів.
Вшанування пам’яті
Пам’ять Олександра Олеся вшанована в Україні: на його честь названо вулиці, бібліотеки, а в 2010 році в Білопіллі був встановлений пам’ятник. 5 грудня 2018 року в Україні відзначалося 140-річчя з дня його народження.