Іван Мазепа (1639–1709) — одна з найяскравіших постатей в історії України. Він був гетьманом Війська Запорозького, очолював Лівобережну Україну з 1687 року, а з 1704-го — всю Наддніпрянську Україну. Його діяльність залишила глибокий слід у політичному, культурному та військовому житті країни.
Походження та освіта
Народився Іван Мазепа 20 березня 1639 року на хуторі Мазепинці, поблизу Білої Церкви, у родині української православної шляхти. Його батько був Білоцерківським отаманом, що дало майбутньому гетьманові змогу з дитинства заглибитися у військову справу, верхову їзду, фехтування.
У 1650–1657 роках навчався в Києво-Могилянській колегії, де вивчав поетику, риторику, латину, іноземні мови, а також зацікавився літературною творчістю. Після завершення навчання Мазепа потрапив до двору короля Яна II Казимира як паж, що відкрило йому доступ до європейської освіти в Італії, Німеччині, Голландії та Франції.
Початок кар’єри
З 1663 року розпочинається державна служба Мазепи. Він обіймав посаду Чернігівського полковника, а згодом — підчашого та ротмістра при гетьмані Дорошенку. У 1672 році отримав чин генерального писаря. Після заслання гетьмана Івана Самойловича, Мазепу обрали гетьманом 25 липня 1687 року.
Його обрання підтримували як козацька старшина, так і московська влада. Військова рада в Коломаці, що формально обрала Мазепу, відбувалася під суворим контролем московських військ.
Коломацькі статті та обмеження автономії
Після обрання гетьманом було підписано Коломацькі статті — угоду, що значно обмежувала автономію України:
-
гетьман не міг знімати старшину без дозволу царя;
-
заборонялися дипломатичні зв’язки з іноземними державами;
-
у Батурині розміщувалися російські війська;
-
запроваджувалося змішане населення через міжнаціональні шлюби;
-
українська автономія зберігалася лише формально.
Військові кампанії та розчарування
Під час Північної війни (1700–1721) Петро І вимагав участі українських полків у далеких походах. Козаки гинули масово, не маючи жодного стратегічного інтересу у війні зі Швецією. Зневажливе ставлення іноземних командирів та втручання в козацьку структуру підірвали довіру до царської влади.
Мазепа дізнався про плани замінити його на московського або іноземного генерала, що ще більше зміцнило його прагнення до незалежності.
Приєднання Правобережжя
У 1702–1704 роках, скориставшись козацьким повстанням під проводом Семена Палія на Правобережжі, Мазепа, отримавши дозвіл царя, ввів туди свої полки. Після арешту Палія гетьман фактично став правителем обох берегів Дніпра, об’єднавши території під своїм керівництвом.
Союз із Швецією
У 1708 році Іван Мазепа вирішив розірвати зв’язки з Москвою і уклав союз зі шведським королем Карлом XII. Угода передбачала:
-
створення українсько-шведського союзу;
-
визнання незалежності України;
-
запровадження князівства з довічною гетьманською владою;
-
забезпечення армії Карла ХІІ зимовими квартирами та ресурсами.
Мотивами для цього кроку стали: безпорадність Москви в захисті українських земель, загроза автономії Гетьманщини, спроби зміни її політичної системи.
Репресії з боку Петра І
21 квітня 1708 року донос на Мазепу подали Василь Кочубей і Іван Іскра, однак цар їм не повірив і стратив. Але коли стало відомо про союз із Карлом XII, Петро І влаштував жорстоку розправу: Батурин — резиденцію гетьмана — було знищено, а Чортомлицьку Січ — зруйновано.