Іван Якович Франко (1856–1916) — видатна постать української інтелектуальної та культурної історії. Його діяльність охоплює письменство, поезію, драматургію, публіцистику, переклад, літературну критику, фольклористику, етнологію, історію, філософію, соціологію, політологію, економіку. Він також був активним видавцем, редактором, громадським діячем і політиком.
Дитинство і освіта
Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі (нині Львівська область) у родині сільського коваля Якова Франка. Його мати, Марія Кульчинська, походила з обіднілої шляхти герба Сас. Батько помер, коли Іванові було лише 9 років. Мати вдруге вийшла заміж за Григорія Гаврилика, з яким Іван зберіг теплі стосунки навіть після смерті матері у 1872 році.
Освіту він розпочав у початковій школі в шість років, де вивчав основи арифметики та грамоти українською, польською і німецькою мовами. Навчання продовжив у Дрогобицькій міській школі, а згодом — у Дрогобицькій гімназії імені Франца-Йосифа, яку закінчив 1875 року з відзнакою.
Формування світогляду
Ще в гімназії Франко вирізнявся надзвичайною пам’яттю, знав напам’ять «Кобзар», перекладав античних авторів, Біблію, «Слово о полку Ігоревім». Вивчав твори європейських класиків, займався фольклором, культурологією, історією, природознавством. Почав писати вірші, прозу та драматичні твори.
Студентські роки та переслідування
У 1875 році вступив на філософський факультет Львівського університету. Активно долучався до громадських гуртків, через що потрапив у поле зору поліції. У 1877 році був заарештований — вперше із чотирьох ув’язнень, які траплялися протягом його життя (також у 1880, 1889, 1892 рр.). Умови ув’язнення були тяжкими, а після звільнення його виключили з університету.
Освіта і наукова праця
У 1890-х роках Франко здобув вищу освіту у Чернівецькому та Віденському університетах. Захистив дисертацію і здобув ступінь доктора філософії. Попри визнання у науковому середовищі, політичне минуле завадило його призначенню професором у Львівському університеті.
Творчість
Після арештів і поневірянь Франко періодично повертався до Нагуєвичів, де поєднував сільську працю з творчістю. Саме там написав повість «Захар Беркут», яка отримала перемогу у конкурсі журналу «Зоря» у 1882 році. Письменник активно співпрацював з виданнями «Світ», «Діло», «Зоря», «Kurjer Lwowski», «Правда».
Сім’я
У 1886 році Франко одружився з Ольгою Хоружинською, яка поділяла його погляди й інтереси.
Політика
Франко був одним із засновників Русько-Української радикальної партії (1890), для якої написав програму. Він тричі балотувався до парламенту, однак безуспішно. Згодом долучився до створення Національно-демократичної партії, а у 1904 році остаточно відійшов від активної політичної діяльності.
Видавнича діяльність
У 1899 році Франко сприяв створенню «Українсько-Руської Видавничої Спілки у Львові». За його участі побачили світ сотні книжок української та світової літератури. Він також очолював філологічну секцію та етнографічну комісію Наукового товариства імені Тараса Шевченка.